Анжеліка Рудницька: "Ми зараз всі багато жертвуємо і віддаємо, українці фактично фінансують свою армію, свій захист. Я нами пишаюся" - 31.12.2014

Анжеліка – одна з небагатьох, кого можна назвати національною гордістю. На її Території А виросло ціле покоління молодих українців, її художні роботи в стилі етномодерн завойовують нагороди по всьому світі, її пісні звучать знову і знову, а вона невтомно продовжує служити країні – відвідує воїнів у госпіталях, їздить в зону АТО, проводить безліч благодійних проектів для поранених і переселенців. З Анжелікою Рудницькою розмовляв Prostobank.ua // 31.12.2014

У Вас була в дитинстві скарбничка?

Так, у мене була скляна скарбничка - естетична посудина із синього скла ручної роботи. Це була не моя скарбничка, в неї кидали всією родиною – найбільше тато і мама, але і ми з сестрою також. Правда, туди влазили тільки копійки певного розміру, здається, 10 копійок, тому ми їх міняли – це була така своєрідна гра. 

А коли Ви її розбивали?

Це була нестандартна і гарна скарбничка, з неї можна було повитрушувати дріб’язок. Можливо, в нас були і скарбнички, які розбивали, але я з тих дівчаток, які люблять все збирати, складати, склеювати, зшивати, але не розбивати. Мені ніколи не подобалось нічого розбите чи розірване, навіть в дитинстві, коли ще не вміла говорити, вже відмовлялася носити повзунки, де була малесенька дірочка, яку дорослі просто могли не побачити. Так що розбивати скарбничку – це для мене "не формат" (сміється).

А заради чого витрушували скарбничку? Що купували?

Витрушували ми її, коли була потреба, намагаючись перед тим зібрати максимально повною. А взагалі ми з сестрою разом збирали гроші, які на свята давали дідусь і бабуся, тато і мама, дяді, тьоті. І коли батькам не вистачало грошей для певних покупок, то ми проявляли чудеса дитячої щедрості і віддавали їм свої гроші.

А ще треба було ретельно ховати гроші, щоб зробити татові чи мамі подарунок. Вони все одно знали, де ми ці гроші ховаємо. Але найприкольніша історія була – сховати так, щоб батьки не знали, і купити їм подарунки до дня народження чи Нового року. Що саме ми дарували вже не пригадаю, але точно були парфуми мамі і навіть татові – він теж любив чоловічі парфуми. Ще ми купляти книжки. 

Я з інтелігентної сім’ї, красти батькам ніде було, і заробити інтелігентній родині великі гроші теж ніде було, тому купували ми невеликі подарунки за невеликі гроші, але усім було дуже приємно.

Ви пам’ятаєте свій найперший заробіток?

Перші гроші я заробила, коли мені було 12 років – написала заміточку. Коли я ще йшла в школу, то вже знала, що буду журналістом, і це була не перша моя заміточка. Але вперше її надрукувала газета, і вони мені прислали гонорар.

Я ходила, крута дівка, на пошту, отримувала цей грошовий переказ. Звісно, це були якісь копійки, але мене розпирало від того, що я сама заробила гроші, і я не знала, що б мені таке купити на ці, умовно кажучи, п’ять гривень – якесь морозиво чи ще щось.

А мама мені сказала: «Я би хотіла, щоб це була річ, яка залишиться тобі на пам’ять». І мені вистачило лише на тонюсінький-тонюсінький срібний ланцюжечок. Він дуже швидко порвався, бо був надто тонесенький, але досі в мене лежить десь у шкатулці – його не обов’язково носити, це символ того, що дитина сама здатна заробити гроші головою і талантом.

Коли я отримала першу повноцінну заробітну платню на телебаченні, і зрозуміла, що заробляю більше, ніж тато і мама разом взяті, - тоді я відчула себе дорослою людиною. Перші гроші я витратила на подарунки рідним – це наша родинна традиція.

Радите брати цей досвід на озброєння у вихованні дитини?

Так, це здорово. Діти повинні знати і вміти чесним способом, працею, талантом заробляти, а не спостерігати, як викручуються, продаються, влазять у корупційні схеми дорослі. Коли ти вмієш думати, коли ти вмієш працювати, коли ти вмієш жертвувати часом, який ти міг би потратити на прогулянки, на друзів, то отримуєш за це винагороду. Це дуже дисциплінує внутрішньо.

Чи були у Вас смішні випадки, пов’язані з грошима?

Була в мене смішна ситуація. Один дядечко вирішив погратися у фільм «Красуня» і прилюдно оголосив на моєму дні народження, що дарує мільйон, яким можна скористатися за кохання. Звісно, я йому сказала: «Ха-ха-ха!», - і тут же забула і про цю можливістю і про цього дядечка. Чоловікам зазвичай подобається влаштовувати такі інсинуації, звертати на себе увагу, я це розумію.

Яким має бути здорове і правильне ставлення до грошей? Часто кажуть що гроші викривають недоліки людини…

Можливо… Просто я досі не вмію рахувати гроші. Я ніколи не знаю, скільки грошей у мене в гаманці або на картці, якщо не прийшло повідомлення телефонного банкингу. Тому незалежно від того, в мене їх мало чи багато – бо буває по-різному, я гроші сприймаю тільки як засіб вирішення моїх поточних проблем, а не як спосіб наживи чи потрапляння в рейтинг багатих.

Я бачила багато людей, які на моїх очах змінювали свій статус. Спостерігала, як вони змінюються. Мені це не подобалося, а я завжди в таких випадках намагаюся вчитися на чужих помилках. Не завжди вдається так вчитися, але з грошима вдалося, тому що їх я завжди вкладала в виробництво. У моєму житті завжди є «Територія А», де працюють  люди, техніка, все це постійно вимагає коштів. У різний час були різні потреби, але завжди є безкінечні дірки, які треба закривати, тому особливо гратися з грошима і культивувати їх не вдається. 

Чи стежите Ви за курсом гривні зараз?

Змушена стежити, тому що наше життя залежить від того, який курс гривні. Ось їду за кермом, повертаю голову туди-сюди і бачу, який в нас курс, і він мені не подобається.

У що краще інвестувати гроші?

Я не порадник з фінансів, але мені здається, що витрачати гроші треба на найнеобхідніше, а інвестувати – у навчання. У будь-якому віці, будь-яка людина, навчаючись, відкриває для себе перспективи. Якщо ви не здатні самі розвиватися, тоді треба вкладати в дітлахів.

Якщо у вас опустилися руки, то краще все-таки не депресувати, і не казати, як один мій знайомий телеведучий: «Все, піду в таксисти! Заробити гроші не можу, а якось жити треба». Коли ти освоюєш якісь нові знання, ти розумієш, що виявляється, можна ще чимось займатися в житті. Відкриваєш в собі якісь нові резерви, таланти, про які раніше ніхто не здогадувався.

Оце – найкращі інвестиції. Їх ніхто не може забрати – ні банк за кредити, ні нечесна людина вкрасти. Це новий досвід, знання, нові знайомства. І в мене теж є студенти, учні, і бачачи їхні потуги, вміння і бажання щось робити, я допомагала їм влаштовуватися на роботу. 

. І вони були задоволені, і я радію, бо не даремно людину вчила, її тепер можна бачити на екрані, і вона хороша, розумна, і почула те, чому я її вчила. Це теж інвестиції, до того ж приємні.

Що краще – брати чи давати?

Давати, звичайно, завжди краще. Коли я беру, то відчуваю ніяковість, що хтось чимось пожертвував заради мене, або виникає питання, чому тобі це дали, якщо в людини немає мотивації. Не скажу, що це завжди має підозрілий вигляд, але все одно деколи це насторожує, деколи дивує.

А от давати мені простіше, і дарувати подарунки – більша радість, ніж отримувати. Не скажу, що не люблю, коли мені дарують, але в мене свої уявлення, якими мають бути "правильні" подарунки для мене. Коли я дарую, то близьких людей я запитую, що саме їм би хотілося, а людям, з якими в мене дружні стосунки, я можу зробити спонтанні подарунки.

А якими мають бути «правильні» подарунки, на Вашу думку? Зокрема новорічні і різдвяні?

Для мене Новий рік, Різдво починаються зі всіляких добрих справ. Ось годину тому дзвонила жінка, яка хотіла комусь з евакуйованих подарувати пральну машинку. А я дружу з притулками, де живуть евакуйовані діти. І ось вже машинка знайшла своїх нових власників, тих, кому вона дуже потрібна, інша людина зробила добру справу, віддала цю машинку, а я радісна, тому що допомогла їм зустрітися. Вже день прожитий недаремно. Чекаю наступного дня.

На відкритті моєї виставки гості жертвували гроші, а я їм за це дарувала листівки із репродукціями своїх робіт, музичні диски, свої художні альбоми. Гроші передала пораненим бійцям «Айдару». Хлопці задоволені, дуже дякували. Я теж радію – подаруночки знайшли тих, кому вони потрібні.

Весь час відбуваються такі події, ми зараз всі багато жертвуємо, багато віддаємо, і українці фактично фінансують свою армію, свій захист. Я нами пишаюся.

А скільки грошей потрібно віддавати на потреби армії, поранених та інших постраждалих?

Зараз дуже багато корпоративів відбувається, і дуже багато знайомих розказують: «Ось ми підемо туди, ми підемо сюди». Я, чесно кажучи, стримую себе. Не тому, що мені шкода грошей. Якби це було нормальне, звичайне, мирне життя, я би теж разом з усіма святкувала, бо спілкування, зустрічі з друзями нам необхідні.

Але коли в країні війна, коли земляки реально вмирають від голоду, мерзнуть, захисники сплять в окопах, і є багато всіляких суспільних проблем, витрачати купу грошей за один день чи вечір для того, щоб порозважатися чи напитися – мені здається аморальним.

Я уникаю зараз зайвих витрат і новорічний стіл буду робити скромніший, ніж зазвичай. Це нормально. Кожен з нас є частиною країни. Якщо ми живемо одним життям, і однаково відчуваємо – ми тоді сильні. А коли одні вмирають, страждають, а інші з жиру бісяться – це якось неправильно. Втім, в кожного своя совість, і кожен сам вирішує, як йому бути.

Ви весь рік активно допомагаєте українцям – і на Луганщину їздили, і пораненим бойовий дух підіймаєте. Як гадаєте, який напрям зараз найбільше потребує підтримки і вкладень?

Насправді – все. Не можна сказати, що дітям чи евакуйованим людям, в яких нема ні житла, ні роботи, солодко живеться. Правда, дехто з них не хоче працювати, це вже інше питання, питання їхньої совісті.

Особисто для мене дуже щемлива тема – поранені.  Коли я дивлюся в госпіталях на людей без рук, без ніг, без очей, які попали під «гради», - це дуже боляче. Тому й не розумію цих даремних витрат, про які вже вам говорила.

Тому на своїх концертах, на лекціях, зустрічах, виставках, повторюю: щоразу, коли ви збираєтеся випити зайву чашку кави – не ту, що потребує організм, а просто так у тусовці, чи випити пляшку алкоголю, без якого краще обходитися і у мирний час, - краще віддайте ці гроші людям, які реально борються за своє життя.

Ми з друзями аукціони робимо, вигадуємо креативні акції, просто гроші збираємо. І в той час коли небагаті родини, небайдужі люди скидаються по 100-200 гривень, щоб допомогти тим, кому зараз найважче, інші продовжують жити тусовками-гламурами і подібним Ніби живуть у паралельній реальності. 

Чи триває Ваш знаменитий розпродаж колекції подушечок-думочок із зображеннями ваших дивовижних полотен, гроші  від якого ви спрямовуєте на допомогу пораненим?

Так, триває.

А де можна їх купити?

В інтернеті, в офісі «Території А», телефон (044) 531-97-53.

Не можу не поставити запитання, важливого для всіх, хто виріс на «Території А». Чи є надія, що в найближчі роки програма відновиться на одному з телеканалів? Адже потреба в ній є.

Так, зараз одне з найважливіших завдань – пропагувати українську масову культуру в Україні і через неї об’єднувати країну. І «Територія А», яка в кінці 90-х років це вже зробила, потрібна. Кожного дня мені багато людей ставлять таке саме питання, я вже тисячі разів чула його від наших глядачів. Але в мене немає свого каналу, а в каналів є своя політика, і від них я не чула пропозицій. Так що така програма потрібна, але наскільки це реально – мені поки що важко сказати.

Останній рік докорінно змінив модель Всесвіту, в якому існують українці. А як за цей рік змінилися Ви?

Я не відділяю себе від України, я усвідомлюю себе частинкою великої країни. Тому усі радощі й горе переживаю разом з країною. Усе своє свідоме життя я робила важливі справи, які бачила вся Україна. І зараз я намагаюсь прислужитися там, де можу, де вистачає моїх сил. Якщо говорити про мої художні роботи – то зник колір, і вони стали біло-червоні. Звичайно, як художник, я інакше відчуваю, бо дуже багато болю. І кожен постріл в українця – це постріл у моє серце.

Хочу і буду допомагати країні чим зможу, коли їй погано. Бо коли їй добре, всі готові нею пишатися, а коли погано – далеко не всі розуміють, що вишиванка і завчені слова «Слава Україні! Героям слава!» – це ще не патріотизм, а лише перший крок до національного самоусвідомлення.

Що Ви побажаєте українцям на наступний рік?

Любові. Самовідданої, чистої, непідробної любові. Її має бути настільки багато, щоб вистачило для перемоги негараздів, неприємностей, ненависті та війни. Суспільство настільки виснажене і розхристане, що іншого порятунку годі й шукати.





Быстрый поиск


Горячие предложения

Кредиты на карту

более 30 онлайн-сервисов!

Ставка - от 0.01%

Срок - до 180 дней

Сумма - до 20 000 грн.

Документы - паспорт и код

ШвидкоГроші

Кредит за 30 минут

Сумма: от 600 до 10 000 грн.

Выдача: наличные или на карту

Возраст: от 18 до 60 лет

Документы: паспорт и ИНН